1У краю запанував голод. 2І сталося, коли закінчили споживати пшеницю, котру привезли з Єгипту, то їхній батько сказав їм: Підіть знову і купіть нам трохи їжі. 3Та Юда відповів йому, промовляючи: Рішуче заявив нам той чоловік, кажучи: Не з’являйтеся перед моїм обличчям, якщо вашого молодшого брата не буде з вами. 4Отож, якщо відпускаєш нашого брата з нами, то ми підемо й купимо тобі їжі. 5Якщо ж не відпускаєш нашого брата з нами, — не підемо. Бо чоловік сказав нам, твердячи: Вам не бачити мого обличчя, якщо вашого молодшого брата не буде з вами. 6А Ізраїль промовив: Навіщо ви мені вчинили зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є брат? 7Вони ж сказали: Пильно випитував нас той чоловік і про наш рід, запитуючи: Чи ще живе ваш батько? Чи є у вас брат? І ми розповіли йому, згідно із цими запитаннями. Хіба ж ми знали, що нам скаже: приведіть вашого брата?
8А Юда промовив до свого батька Ізраїля: Пошли хлопця зі мною, і встанемо, та й підемо, щоб ми жили, а не повмирали — і ми, і ти, і наш маєток. 9Я поручаюся за нього — домагайся його з моєї руки; якщо ж не приведу його до тебе і не поставлю його перед тобою, — матиму гріх перед тобою на всі дні. 10Адже коли б ми не зволікали, то вже вернулися б двічі! 11Та Ізраїль, їхній батько, сказав їм: Коли так, то зробіть ось що: візьміть у ваші мішки з плодів землі й занесіть тому чоловікові дари: бальзам, мед, ладан, мирра, горіхи і мигдаль. 12А грошей візьміть вдвічі більше у свої руки: гроші, що повернули у ваші мішки, заберіть назад із собою, — мабуть це помилка. 13Тож беріть вашого брата, уставайте та йдіть до того чоловіка! 14А Бог мій нехай дасть вам милість в чоловіка, нехай відпустить і того вашого брата, і Веніамина. А я як був бездітним — так і залишаюся бездітним!
15Чоловіки, взявши ті дари, взяли у свої руки подвійно грошей і Веніамина. Вони піднялися, пішли до Єгипту і стали перед Йосифом. 16Йосиф побачив їх і свого брата Веніамина, і сказав тому, хто над його домом: Проведи людей в дім і заколи щось із худоби та приготуй, бо ці люди їстимуть зі мною хліб опівдні. 17І чоловік зробив так, як сказав Йосиф, і завів людей до Йосифового дому. 18А люди побачили, що їх завели до дому Йосифа, та й сказали: Нас привели через гроші, повернені раніше в наші мішки, щоби звинуватити нас і схопити нас і наших ослів, щоби зробити нас рабами.
19Тож вони підійшли до чоловіка, який був над Йосифовим домом, і біля дверей будинку звернулися до нього, 20промовляючи: Просимо, пане, ми раніше приходили купити хліба. 21І сталося, коли ми зупинилися для відпочинку та повідкривали наші мішки, — аж ось, гроші кожного в його мішку — наше срібло за вагою ми тепер привезли назад у своїх руках. 22Та й взяли ми із собою додаткові гроші, щоб купити хліба. Не знаємо, хто вклав гроші в наші мішки. 23А він їм сказав: Мир вам! Не бійтеся! Ваш Бог, Бог ваших батьків, дав вам скарб у ваші мішки, а ваше добре срібло я отримав. І вивів до них Симеона. 24Він приніс води, щоби помити їхні ноги, і дав корму їхнім ослам. 25Вони ж приготували подарунки, поки не прийде Йосиф опівдні, бо почули, що має тут обідати.
26Йосиф увійшов до будинку, а вони принесли йому в дім дари, які тримали у своїх руках, і вклонилися йому обличчям до землі. 27Він же їх запитав: Як маєтеся? Чи здоровий, — сказав їм, — ваш старенький батько, про якого ви говорили? Чи ще живий? 28Вони ж відповіли: Твій раб, наш батько, здоровий, ще живий. А він сказав: Благословенний той чоловік перед Богом. Вони ж, схилившись, вклонилися йому. 29Підвівши свій погляд, Йосиф побачив свого рідного по матері брата Веніамина, і сказав: Чи це ваш наймолодший брат, про якого ви говорили, що приведете до мене? І сказав: Нехай Бог помилує тебе, сину. 30Йосиф зворушився, бо стислося його нутро через його брата, і він готовий був заплакати. Та вийшовши до іншої кімнати, заплакав там. 31А потім, вмивши обличчя, увійшов і, стримуючись, сказав: Подайте хліб. 32Йому поклали окремо, їм окремо й окремо єгиптянам, які обідали з ним, оскільки єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями, бо для єгиптян це огидно. 33Тож вони сіли перед ним: первенець, — згідно зі своїм старшинством, а молодший, — згідно зі своєю молодістю. І дивувалися чоловіки — кожний перед своїм братом. 34Страви носили від нього до них. А порція для Веніамина була більша від порцій усіх, — уп’ятеро більша, ніж їхні. І вони пили, і понапивалися з ним.
