1А тим часом Йосиф наказав тому, хто над його домом, говорячи: Наповніть мішки людей поживою, скільки лише можуть підняти, і вкладіть гроші кожного зверху в його мішок, 2а в мішок наймолодшого покладіть мою срібну чашу та ціну за його пшеницю! Усе відбулося згідно з наказом Йосифа, так, як він сказав. 3Настав ранок. Чоловіків відпустили, — їх та їхніх ослів. 4І коли вони вийшли з міста, але ще не відійшли далеко, Йосиф сказав тому, хто над його домом: Устань і наздоганяй чоловіків! Дожени їх і скажи їм: Навіщо ви відплатили злом за добро? Навіщо ви вкрали мою срібну чашу? 5Хіба це не та, з якої мій володар п’є? Він же в ній займається ворожбою! Ви зробили зло, отаке вчинивши! 6Знайшовши їх, той виказав їм ці слова. 7Вони ж відповіли йому: Навіщо володар говорить такі речі? Неможливо, щоб твої раби вчинили згідно із цими словами. 8Якщо ми з Ханаанської землі повернули тобі гроші, котрі знайшли в наших мішках, то як же ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого володаря? 9У кого тільки з твоїх рабів буде знайдена чаша, той нехай загине, а ми станемо рабами нашого володаря! 10Він же промовив: Тож тепер, як ви кажете, так нехай і буде: в кого тільки буде знайдена чаша, той стане моїм рабом, а ви будете невинні. 11І кожен поспішно стягнув на землю свого мішка. І кожен відкрив свій мішок, 12а той шукав, почавши від старшого, доки не прийшов до наймолодшого, — і знайшов чашу у Веніаминовому мішку. 13І вони розірвали на собі одяг, і кожен з них поклав свій мішок на свого осла, і вони повернулися до міста.
14І Юда та його брати ввійшли до Йосифа, коли він ще був там, і попадали перед ним на землю. 15А Йосиф їм сказав: Що ж це за вчинок ви зробили? Невже ви не знали, що такий чоловік, як я, займається ворожбою? 16Юда ж сказав: Що відповімо володареві, або що говоритимемо, або чим оправдаємося? Адже Бог виявив несправедливість твоїх рабів! Ось ми — раби нашого володаря; і ми, і той, у кого знайшлася чаша. 17Та Йосиф сказав: Не може бути, щоб я вчинив за цим словом; чоловік, в якого була знайдена чаша, — він буде моїм рабом! Ви ж безпечно вирушайте до вашого батька.
18Юда ж, підійшовши до нього, сказав: Володарю, я благаю! Дозволь твоєму рабові промовити слово до тебе і не прогнівайся на свого раба, адже ти другий після фараона. 19Володарю, ти запитав своїх рабів, кажучи: Чи маєте батька або брата? 20І ми сказали володареві: Є в нас старий батько і дитина його старості, — наймолодший у нього; його брат помер, і він один залишився у своєї матері, тож батько полюбив його. 21Ти сказав своїм рабам: Приведіть його до мене, і я подбаю про нього. 22Та ми відповіли володареві: Не може юнак залишити батька, бо коли залишить батька, то той помре. 23Ти ж сказав своїм рабам: Якщо ваш наймолодший брат не прибуде з вами, вам не бачити більше мого обличчя. 24І вийшло так, що коли ми прийшли до твого раба, — нашого батька, — то сповістили йому слова володаря. 25І наш батько сказав нам: Ідіть знову й купіть нам трохи хліба. 26Ми ж відповіли: Не можемо піти! Але підемо тільки тоді, коли наш наймолодший брат піде з нами, оскільки не зможемо побачити обличчя того чоловіка, якщо наймолодшого брата не буде з нами! 27Тож наш батько, твій раб, сказав нам: Ви знаєте, що двох синів мені народила дружина, 28і один пішов від мене, і ви сказали, що звір з’їв його, — і я його більше ніколи не бачив; 29тому, якщо заберете і цього з-перед мого обличчя, і скоїться йому лихо в дорозі, то смутком зведете мою старість до аду. 30Тепер же, якщо йду до твого раба, — нашого батька, — і юнака з нами нема, а душа того прив’язана до його душі, — 31і станеться: коли він побачить, що з нами немає юнака, то помре. І твої раби горем зведуть старість твого раба, а нашого батька, до аду. 32Оскільки твій раб одержав юнака від батька зі словами: Якщо не приведу його до тебе й не поставлю його перед тобою, то матиму гріх перед батьком на всі дні життя. 33Тому, нехай тепер залишиться твій раб замість хлопця рабом володареві, а юнак нехай іде з братами. 34Бо як піду до батька, коли з нами немає юнака? Хіба для того, щоби побачити нещастя, яке спіткає мого батька.
