1Коли я пішов до мого дому, і мені віддано Анну, мою жінку, і Товію, мого сина. На празник п’ятидесятниці, який є празником сімох тижнів, був у мене добрий обід, і я сів їсти. 2І я побачив багато страв, і я сказав своєму синові: Іди і приведи кого тільки знайдеш з наших бідних братів, хто пам’ятає про Господа. Тож я тебе очікую. 3І, прийшовши, він сказав: Батьку, один з нашого роду задушений, покинений на полі. 4І я, перед тим як їсти, пішовши, забрав його до якоїсь кімнати, доки не зайде сонце. 5І, повернувшись, я помився і їв мій хліб зі смутком.
6І я згадав пророцтво Амоса, як він сказав: Ваші празники повернуться на плач, і всі ваші веселощі — на ридання. І я заплакав. 7А коли зайшло сонце, я пішов, і, викопавши могилу, похоронив його. 8І ті ближні висміяли мене, кажучи: Ще не боїться бути вбитим за це діло. І він втік, і ось знову хоронить мертвих. 9І тої ночі я повернувся, похоронивши, і, ставши нечистим, я заснув біля муру двору, і моє обличчя було непокритим.
10Я не знав, що в стіні є горобці, і як мої очі були відкриті, горобці скинули теплий кал у мої очі, і було більмо на моїх очах. І я пішов до лікарів, але не принесли мені користі. Ахіахар же годував мене, аж доки не пішов до Елумаїди. 11І моя жінка Анна працювала на жіночих роботах. 12І відіслала панам зроблене, і вони віддали її зарплату, додавши і козла. 13Коли ж прийшло до мене, козеня почало кричати. І я їй сказав: Звідки козеня, чи не крадене, віддай його власникам, бо не дозволено їсти крадене! 14Вона ж сказала: Це дар, доданий мені до зарплати. Але я їй не повірив, і я сказав віддати його власникам, і я почервонів за неї. Вона ж, відповівши, мені сказала: Де є твої милостині й твої справедливості? Ось усе відоме з тобою.
