1Сину, май страх до моїх слів, прийми їх і покайся. Так говорить муж тим, хто вірить у Бога, і я роблю зупинку…
2Адже я — найбільш нерозумний з усіх людей, і людської мудрості в мене немає.
3Бог навчив мене мудрості, і я осягнув знання святих.
4Хто піднявся на небо і зійшов? Хто зібрав вітри за пазуху? Хто загорнув воду в плащ? Хто заволодів усіма кінцями землі? Яке його ім’я або яке ім’я його синів, — хіба ти знаєш?
5Усі Божі слова випробувані вогнем; Він охороняє тих, хто Його має в пошані.
6Не додавай до Його слів нічого, аби Він тобі не докорив, і ти не став неправдомовним.
7Двох речей прошу я в Тебе, — не позбав мене милості, перш, ніж я помру;
8безглузде і оманливе слово віддали від мене, не дай мені ні багатства, ні злиднів, а пошли те, що мені потрібне і необхідне,
9щоб я в достатку не став неправдомовцем і не сказав: Хто мене бачить? Або, щоби, збіднівши, не став злодієм і не клявся Божим Ім’ям.
10Не видавай раба в руки його пана, щоб він часом тебе не прокляв, і ти не пропав.
11Поганий нащадок проклинає батька і не благословляє матері.
12Поганий нащадок видає себе за праведного, але своєї дороги він не зберіг у чистоті.
13Поганий нащадок має гордий погляд і високо підняті брови.
14Поганий нащадок має зуби — як мечі, а ікла — як сікачі, щоб кусати й пожирати принижених на землі та їхніх вбогих з-поміж людей.
15У п’явки були три дуже їй любі дочки, і ці три не задовольнили її; не наситилась і четверта, щоб сказати: Досить!
16Ад, любов жінки, Тартар, не просякнута водою земля, вода та вогонь не скажуть: Досить!
17Око, яке глузує з батька і не шанує материнської старості, — нехай його виклюють ворони з долини, хай з’їдять його пташенята орлів!
18Трьох речей не спроможний я збагнути, і четвертої мені не зрозуміти:
19слід орла, який ширяє, шляхи змія на скелі, стежку корабля, що пливе посеред моря, і шляхи чоловіка в молодості.
20Така ж дорога і жінки, яка чинить перелюб: коли вчинить, вмившись, вона каже, що не вчинила нічого такого, чого не слід.
21Від трьох речей здригається земля, і четвертої не може знести:
22коли раб стає царем, коли нерозумний наїдається досхочу хліба,
23коли рабиня виганяє свою господиню, коли лиха жінка попадеться порядному чоловікові.
24А ось чотири дуже малі істоти на землі, та вони — мудріші мудрих:
25мурашки, в яких немає сили, та вони влітку готують собі запаси їжі;
26гірські кролики — плем’я не сильне, та роблять свої нори в скелях;
27сарана — царя не має, та в похід вирушає впорядковано, за одним наказом;
28і ящірка, яка чіпляється лапками, яку легко зловити, та вона живе в царських палатах.
29Ось є троє, котрі мають легку ходу, і четвертий, який гарно ступає:
30молодий лев, найсильніший з тварин, він вбік не звертає і не поступається жодному звірові;
31півень, який поважно ходить серед курей; козел, котрий верховодить у стаді, та цар, який публічно звертається до народу.
32Якщо віддаси себе веселості й піднімеш свою руку на бійку, то будеш засоромлений.
33Піди надоїти молока — і буде масло, а коли стиснеш носа, то вийде кров, так і з витягнутих слів виходять сварки та бійки.
