1Для всього час, і пора для кожного діла під небом. 2Час родити і час помирати, час садити і час виполювати насаджене, 3час убивати і час лікувати, час нищити і час будувати, 4час плакати і час сміятися, час ридати і час танцювати, 5час розкидати каміння і час збирати каміння, час обіймати і час віддалятися від обіймів, 6час шукати і час вигублювати, час зберігати і час викидати, 7час роздирати і час зашивати, час мовчати і час говорити, 8час любити і час ненавидіти, час для війни і час для миру.
9Яка користь тому, хто чинить те, у чому він трудиться? 10Я побачив плутанину, яку Бог дав людським синам, щоб плутатися в ній. 11Усе Він зробив добре у свій час і вік дав у їхнє серце, аби чоловік не знайшов творіння, яке Бог зробив від початку і аж до кінця. 12Я пізнав, що немає в них нічого кращого, хіба лише веселитися і робити добро у своєму житті. 13І кожна людина, яка їсть, п’є і бачить добро в усьому його труді — це Божий дар.
14Я пізнав, що все, що зробив Бог, воно перебуватиме навіки. До нього немає що додати, і від нього немає що відняти, і Бог зробив, аби боялися Його обличчя. 15Те, що сталося, вже є, і що має статися, вже відбулося, і Бог дослідить те, що пробігає. 16І ще побачив я під сонцем: місце суду, а там — безбожний, і місце праведного, а там — безбожний. 17Я промовив у своєму серці: Праведного і безбожного судить Бог, бо час на всяке діло і на всяке творіння. 18Там я сказав у своєму серці про мову людських синів, що їх розсуджує Бог, і щоб показати їм, що й вони є тваринами. 19Бо випадок людських синів і випадок тварин, — у них один випадок. Як смерть цього, так смерть іншого, і дух в усіх. І що більшого має людина від тварини? Нічого, бо все — марнота! 20Усе йде на одне місце. Усе постало із землі, і все до землі повертається. 21І хто знає, чи дух людських синів підноситься вгору, і чи дух худоби сходить вниз у землю? 22І я побачив, що немає добра, хіба тільки те, що людина розвеселиться у своїх творіннях, бо це її частка. Адже хто його поведе побачити те, що буде після нього?
