1Лінивий прирівняний до нечистого каменя, і кожний сичатиме на його безчестя. 2Лінивого прирівняли до купи гною, кожний, хто підносить його, стрясе рукою. 3Сором батьків — у народженні не настановленого, а дочка — на втрату. 4Розумна дочка успадкує її чоловіка, а та, що себе соромить, — на смуток тому, хто породив. 5Батька і чоловіка соромить смілива, і обома буде в непошані. 6Невчасна розповідь — музика під час плачу, а биття і напоумлення — мудрість у кожний час. 7Діти, що в доброму житті мають їжу, заховають нешляхетність власних батьків. 8Діти, що вихваляються погордою і невихованістю, опоганюють шляхетність свого роду. 9Хто повчає безумного, — він, як той, що зліплює черепки, чи той, що будить сплячого з глибокого сну. 10Хто розповідає тому, хто дрімає, — наче хто розповідає дурному, і на кінець він скаже: Що є? 11Над мертвим — плач, бо він втратив світло, і над дурним — плач, бо втратив розум. Солодкий плач над мертвим, бо він спочив, а життя дурного гірше від смерті. 12Плач над мертвим — сім днів, а над дурним і безбожним — усі дні його життя. 13Не множ слово з безумним і не ходи до нерозумного. Бо він, будучи нерозумним, зневажить усе, що твоє. Стережися його, щоб ти не мав труду і не опоганився в його зрушенні. Відхилися від нього, і знайдеш спочинок, і не будеш змучений його безумністю. 14Що тяжче від свинцю? І яке його ім’я, хіба не дурний? 15Легше нести пісок, сіль і залізну руду, ніж безумного чоловіка.
16Дерев’яна в’язь, злучена в будові, під час трясіння не розійдеться. Так серце, зміцнене розумною порадою, у часі не налякається. 17Серце, основане на пізнанні розуму, — як прикраса-ліпка тинькованої стіни. 18Камінчики, що лежать на висоті напроти вітру, не встояться. Так боязливе серце безумного в роздумуванні не встоїть проти всякого страху.
19Хто вколовся в око, видасть сльози, а хто вколовся в серце, виказує розуміння. 20Хто кидає камінь на птахів, їх відлякує, а хто зневажає друга, той розірве дружбу. 21Якщо витягнеш меча проти друга, не трать надії, бо є поворот. 22Якщо відкриєш уста проти друга, не бійся, бо є переміна. Лише від погорди, гордості, відкриття тайни і рани омани, — від цих втече кожний друг. 23Придбай надію в бідноті з ближнім, щоб ти разом наситився його благами. У час скорботи залишайся з ним, щоб ти успадкував у його спадку. Не будь тим, що постійно не зважає на записане, і не дивуйся багатому, що не має розуму. 24Перед вогнем — подих з печі й дим: так зневаги — перед кров’ю. 25Не застидаюся оборонити друга і не сховаюся від його обличчя, 26і якщо мені припаде через нього зло, кожний, хто чує, берегтиметься від нього.
27Хто дасть сторожу моїм устам і розумну печать моїм губам, щоб я не впав через них, і мій язик мене не погубив?
