1Хіба життя людини на землі радше не є випробуванням, — його життя, наче в наймита, взятого на день? 2Або наче раб, який боїться свого володаря і схопив тінь, чи наче найманець, який очікує своєї винагороди. 3Так і я переніс порожні місяці, і ночі болючі мені дано. 4Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я сповненим болю від вечора аж до ранку. 5Моє ж тіло покривається гноєм червів, і я чахну, зіскрібаючи грудки землі з моїх виділень. 6А моє життя проминуло легше за бесіду, загинуло воно в марній надії. 7Тож згадай, що мій дух — життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро. 8Не побачить мене око Того, Хто мене бачить. Очі Твої на мені, а мене більше немає, 9— наче хмара стерта з неба. Адже якщо людина зійде до аду, то більше не вийде, 10і більше не повернеться до власного дому. І більше його не впізнає його місце. 11Тож я вже не зупиню моїх уст, говоритиму, будучи в скруті, охоплений бідою, відкрию гіркоту моєї душі. 12Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторожу? 13Я сказав: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку. 14Ти мене страшиш снами і лякаєш мене видіннями. 15Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж — мої кості. 16Адже не житиму навіки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне. 17Бо чим є людина, що Ти її звеличив, або що Ти звертаєш на неї увагу? 18Невже здійснюватимеш над ним нагляд аж до ранку, і його судитимеш до спочинку? 19Як довго не залишатимеш мене і не відпускатимеш мене, доки ще ковтатиму мою слину в болі? 20Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, Хто знає людський розум? Навіщо Ти мене поставив Твоїм звинувачуваним, я є для Тебе тягарем? 21І навіщо Ти не забув мої гріхи і не очистив мого гріха? Тепер же я піду в землю, — ось встаю вранці, а мене більше немає.
