1Трапилося, що й сім братів з матір’ю, коли були схоплені, вони були змушувані царем їсти з протизаконного свинячого м’яса, мучені бичами і жилами. 2А один з них, бувши першим, так сказав: Що бажаєш нас запитати і навчитися? Адже ми готові краще померти, ніж переступити батьківські закони.
3А цар, розгнівавшись, наказав розпекти пательні й котли. 4Коли ж вони відразу були розжарені, то наказав першому з них відрізати язика і, здерши з голови шкіру, відрубати кінцівки, а решта братів і матір дивилися. 5І коли він в усьому став нездатний, то наказав ще дихаючим передати вогню і пекти. Як дух доволі розходився з пательні, вони разом з матір’ю одне одного заохочували мужньо померти, кажучи: 6Нехай так Господь Бог погляне і по правді нехай утішиться нами, — як піснею, що свідчить до обличчя, як виголосив Мойсей, кажучи: І Він розвеселиться у Своїх рабах.
7А коли перший переставився в такий спосіб, то повели на муки другого і, здерши шкіру голови з волоссям, запитали: Чи їстимеш, перш ніж будемо мучити тіло по членах? 8Він же, відповівши батьківським голосом, сказав: Ні! Через це і цей за порядком прийняв муку, як і перший. 9Бувши при останньому подиху, він сказав: Ти, найгірший, нас вигубляєш з нинішнього життя, а цар світу, як ми помремо за його закон, воскресить нас до вічного оновлення життя.
10Після цього третій зазнав знущань, і коли вони попросили язик, він швидко виставив і мужньо простягнув руки, 11відважно кажучи: Я це одержав з неба і через Його закони їх вважаю за ніщо, і знову надіюся їх від Нього одержати. 12Таким чином і сам цар, і ті, що з ним, дивувалися з душі юнака, бо мав муки за ніщо.
13І коли він переставився, то так само мучителі катували четвертого. 14І як він був при смерті, так сказав: Добре, щоб ті, які переставляються від людей, думали про надію, яка від Бога, щоби Він знову воскресив. Адже для тебе не буде воскресіння до життя.
15А взявши п’ятого, ті, що вели, катували. 16А він, дивлячись на нього, сказав: Маючи владу над людьми, будучи тлінним, ти твориш те, що бажаєш. А наш рід не вважає, що він Богом покинутий. 17Ти ж кріпися і гляди на велич Його сили, як Він мучитиме тебе і твоє насіння.
18Після цього привели шостого, і, маючи померти, він сказав: Не обманюйся надаремно, бо ми через себе це терпимо, згрішивши проти нашого Бога. Дивовижне сталося. 19Ти ж не думай, що невинним будеш. Ти наклав руки, щоби боротися з Богом!
20А матір надзвичайно дивовижна і гідна доброї пам’яті; вона, коли гинули сім синів у часі одного дня, бачачи, мужньо перенесла через надію на Господа. 21І кожного з них вона заохочувала мужнім батьківським голосом, сповнена мудрості, та жіночу думку підносячи мужнім духом, промовляла до них: 22Не знаю, як ви в моєму лоні з’явилися, я ж не дала вам духа і життя, і не я впорядкувала кінцівки кожного. 23Отже Творець світу, Який створив людський рід і віднайшов буття і дух усього, нехай подасть вам знову життя з милосердям, оскільки ви тепер не зважаєте на себе через Його закони.
24Антіох же, вважаючи себе зневаженим і вважаючи мову образливою, ще коли був наймолодший, не лише вмовляв словами, але й клятвами запевняв заразом збагатити і зробити щасливим того, хто відійшов би від батьківських законів, і зробити другом та довірити діла. 25А як молодий зовсім не приставав, то цар, закликавши матір, заохочував, щоб вона була дитині радником на спасіння. 26Оскільки він багато намовляв, то вона погодилася вмовити сина. 27Схилившись до нього, насміхаючись з жорстокого тирана, вона так сказала батьківським голосом: Сину, помилуй мене, що тебе носила в лоні дев’ять місяців, годувала тебе три роки, виростила тебе, привела до цього віку і виховала. 28Благаю тебе, дитино, поглянувши на небо, землю і все, що на них, поглянувши, знай, що їх Бог створив з небуття, і людський рід так само постав! 29Не бійся цього демона, але, ставши гідним братів, прийми смерть, щоб я тебе прийняла в помилуванні з твоїми братами!
30І коли вона ще це говорила, хлопець сказав: Чого очікуєте? Я не слухаю наказу царя, а слухаюся припису закону, даного нашим батькам через Мойсея. 31Ти ж, усякого зла винахідник, ставши проти євреїв, не втечеш від Божих рук. 32Адже ми терпимо через свої гріхи. 33Хоч заради муки і кари наш живий Господь трохи гнівається, та Він знову примириться зі Своїми рабами. 34Ти ж, о, неправедний і найнерозумніший з усіх людей, не підносься безглуздо, хизуючись марними надіями, підносячи руки проти небесних слуг! 35Бо як ти уникнеш суду Вседержителя, Всевишнього Бога? 36Адже мої брати впали тепер, трохи понісши біль за Божий завіт вічного життя, а ти Божим судом одержиш справедливу нагороду за гордість. 37А я, як і брати, передаю і тіло, і душу за батьківські закони, закликаючи Бога, щоб швидко милосердним був до народу, щоб і ти через випробовування та урази визнав, що Він — єдиний Бог, 38щоб на мені та моїх братах зупинився гнів Вседержителя, який справедливо наведено на весь наш народ.
39А цар, розлютившись на нього більше, ніж на інших, напав жорстокіше, злюще поводячись за висміювання. 40Тож цей переставився повністю чистим, надіючись на Господа. 41А вкінці, після синів, померла і матір. 42Тож це про жертви і надзвичайну злобу, — на цьому нехай буде досить.
