1А згаданий раніше Симон, що став зрадником майна і батьківщини, говорив зло проти Онії, немов би він погрожував Іліодорові й був тим, хто чинив зло, 2і добродія міста, оборонця народу та ревнителя законів наважився назвати зрадником діл. 3Коли ж ворожнеча піднялася до такої міри, що і через когось з тих, що вважалися від Симона, учинені були вбивства, 4Онія, бачачи небезпеку ворожнечі, і що Аполлоній Менестей, володар Долини Сирії та Фінікії, пристав до злоби Симона, 5то аж до царя пішов, не щоби бути скаржником на мешканців міста, а шукаючи про спільну і поодиноку користь для всієї безлічі. 6Бо він бачив, що без царського втручання неможливо ще одержати мир у ділі, і що Симон не покладе краю безглуздю.
7Коли ж Селевкій переставився від життя, і царство взяв Антіох, прозваний Епіфаном, Ясон, брат Онія, діяв підступно, щоб одержати первосвященство, 8обіцяючи цареві через посередництво триста шістдесят талантів срібла і з якогось іншого прибутку — вісімдесят талантів. 9А до цих зобов’язався і дописати інших сто п’ятдесят, якщо йому буде дано через його владу поставити йому спортзал і ефевей, і тих, що в Єрусалимі, приписати як антіохійців. 10Коли цар погодився, і він захопив владу, то відразу ж навернув народ до еллінського звичаю. 11І даровані юдеям царські милості через Івана, батька Евполема, що послав послів для дружби і союзу з римлянами, забравши і руйнуючи законні установи, почав вводити протизаконні звичаї. 12Бо він радо збудував у твердині спортзал і, підкоривши найшляхетніших з юнаків, примусив носити шапку. 13А такою була якась верхівка еллінізму і закріплення поганських звичаїв через надмірну нечестивість безбожного, і не первосвященика Ясона, 14що священики більше не дбали про служіння жертовника, але, знехтувавши храмом і не дбаючи про жертви, поспішили взяти участь у спортзалі в протизаконному діянні після заклику для кидання диска, 15і маючи за ніщо батьківські цінності, радше вибирали еллінську славу. 16Через це їх охопили злі обставини, і ті, чиї звичаї вони ревнували і кому в усьому бажали уподібнитися, ті стали ворогами і месниками. 17Бо мати непошану до божественних законів — не легковажна річ, але це покаже наступний час.
18Коли проводилися п’ятирічні змагання в Тирі, і цар був присутній, 19підступний Ясон відіслав посланців з Єрусалима, що були антіохійцями, які несли триста драхм срібла на жертву Іраклеєві, їх і ті, що несли, попросили не вжити на жертву, тому що не годиться, а використати на інший розхід. 20Це було призначене тим, хто посилав, на жертву Іраклія, а тими, що принесли, — на будову кораблів.
21А коли послали в Єгипет Аполлонія менестейського на коронацію царя Філометора, Антіох, сприйнявши, що той став чужим до його діл, подбав про те, що для його безпеки. Прибувши звідти до Йоппії, він пішов до Єрусалима. 22І, величаво прийнятий Ясоном і містом, був введений зі світильниками і вигуками, тоді так пішов до Фінікії. 23А після трьох років часу Ясон послав Менелая, брата раніше вказаного Симона, що турбувався про цареві справи і що мав пригадати про нагальні діла. 24А він, ставши перед царем і звеличивши його за обличчя влади, придбав для себе первосвященство, перевищивши Ясона на триста талантів срібла. 25Взявши царські накази, він прийшов, не несучи нічого, гідного священства, а маючи зло жорстокого тирана і лють жорстокого варвара. 26І Ясон, що підманув власного брата, обманутий іншим, став втікачем до країни амманійців.
27Менелай же взяв владу, а про скарби, які він обіцяв цареві, зовсім не дбав, 28хоча Сострат, начальник твердині, ставив вимоги, бо його було діло податків. Через це обидва були прикликані царем, 29і Менелай залишив заступником свого брата Лізімаха, а Сострат — Кратита, що над Кипріянами. 30Коли ж це відбувалося, трапилося, що тарсяни і маллоти збунтувалися, оскільки даром дані були Антіохіді, царській наложниці. 31Тож цар прийшов поспішно, щоби впорядкувати справи, залишивши заступником Андроніка з тих, що були славні. 32А Менелай, подумавши, що одержав сприятливий час, забравши якесь храмове золото, подарував Андронікові, а інше продав у Тирі та в довколишніх містах. 33А Онія, докладно довідавшись, звинуватив, відійшовши в безпечне місце біля Дафні, що лежала поблизу Антіохії. 34Тому Менелай, взявши до себе Андроніка, просив видати в його руки Онію. А він, прийшовши до Онії і давши правицю, з клятвою давши правицю, і, показавшись вірогідним, хоч був у підозрі щодо омани, переконав його вийти з безпечного місця і відразу замкнув, не зважаючи на справедливість. 35З тієї причини не лише юдеї, а й численні з інших народів були засмучені несправедливою смертю чоловіка.
36А коли цар повернувся з місць біля Кілікії, то його зустріли ті юдеї, що в місті, і елліни, які вважали за зло, що Онію вбили без причини. 37Тож Антіох, душевно засмутившись, зворушений до жалю і сліз через поміркованість і велику стриманість переставленого, 38розлютившись гнівом, відразу забравши в Андроніка порфіру і роздерши одяг, провівши по всьому місті до того місця, де він учинив зло Онії, там злого вбивцю вбив, як Господь віддав йому належну муку.
39А як сталося, багато святотатств у місті через Лізімаха зі згодою Менелая, і як слава розійшлася за її межі, то зібралося безліч проти Лізімаха, як вже винесено багато золота. 40Коли юрба збунтувалася і сповнилася люті, то Лізімах, озброївши якихось три тисячі, почав чинити зло руками при проводі якогось Авранія, що зістарився віком, а не менше й безумністю. 41Зрозумівши намагання Лізімаха, одні, хапаючи каміння, інші ж — грубе дерево, а деякі, беручи попіл, що лежав, у замішанні кидали проти тих, що з Лізімахом. 42Із цієї причини поранили численних з них, а деяких і повалили на землю, усіх же повернули до втечі, а самого святотатця вбили біля скарбниці. 43За це вчинено суд проти Менелая.
44Коли прийшов цар до Тиру, то проти нього винесли справу три чоловіки, послані від старійшин. 45А як вже Менелай програвав, він обіцяв багато скарбів Птоломеєві доруменському, щоб він заспокоїв царя. 46Тоді той Птоломей, взявши царя до якогось притвору, нібито щоб прохолодити, перемінив його, 47і за все зло винного Менелая звільнив від звинувачення. А бідних, які, якщо б і перед скитами висловилися б, то відпустили б невинними, цих він засудив на смерть. 48Тож швидко несправедливу втрату одержали ті, що дбали за місто, народ і священний посуд. 49Із цієї причини і тирійці, ненавидячи зло, славно зробили те, що для їхнього поховання. 50А Менелай через захланність тих, що при владі, залишився при владі, зростаючи в злі, будучи великим зрадником громадян.
