1А Никанор, довідавшись, що ті, котрі з Юдою, є в місцях Самарії, наказав з усякою безпекою на них напасти в день відпочинку. 2Як силою з ним юдеї були змушені йти, вони казали: Не вбивай так жорстоко і по-варварськи, а віддай славу дневі, що дуже вшанований Тим, Хто все бачить святістю. 3А тричі безбожний запитав, чи є на небі Сильний, що заповів проводити суботній день? 4Коли ж вони відповіли: Є живий Господь, Він на небі, сильний, Він наказав святкувати сьомий день. 5А той каже: І я сильний на землі, що наказую взяти зброю і виконати потрібне для царства. Однак він не зміг довершити свою злу раду.
6І Никанор, піднесений усією гордістю, задумав поставити загальний пам’ятник перемоги над Юдою. 7А Маккавей безперервно надіявся всякою надією отримати заступництво від Господа, 8і підбадьорював тих, що з ним, аби не боятися приходу народів, маючи в розумі отриману раніше допомогу, очікувати від Вседержителя з неба допомоги, які їм були раніше, і перемогу, яка тепер їм буде. 9І, заохочуючи їх із закону і пророків, а пригадавши їм і подвиги, які вони звершили, він їх зробив веселішими. 10І, розбудивши душами, враз сповістив їм, вказавши на невірність народів і порушення клятв. 11Озброївши кожного з них не так безпекою щитів і списів, як потіхою добрих слів, і він розповів достовірний сон, яким він усіх розвеселив. 12Було ж це видіння таке: Онія, колишній первосвященик, гарний і добрий чоловік, тихої поведінки, лагідний у житті та приємний мовою, явно і з дитинства вправний, у всіх чеснотах обізнаний, він, простягнувши руки, молився за всю юдейську спільноту. 13Пізніше так з’явився чоловік, сивий і осяяний славою, хтось дивовижний і з великою величністю довкола нього, славний. 14Тоді Онія відповів, промовляючи: Це є братолюбець, що багато молився за народ і святе місто, Божий пророк Єремія. 15Коли Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, то, даючи, він так заговорив: 16Візьми святий меч, дар від Бога, яким поб’єш ворогів!
17А потішені дуже гарними словами Юди, які спроможні пробудити до мужності та зробити молоді душі відважними, вони вирішили не отаборитися, а відважно напасти, і, увійшовши з усякою мужністю, розсудити діла, тому що і місто, і святе, і храм були в небезпеці. 18Бо за жінок і дітей, а ще й братів і рідних їм менше залежало, а найбільший і перший страх був за освячений храм. 19І ті, що залишилися в місті, не переймалися, турбуючись боєм під відкритим небом. 20І коли всі вже очікували присуду, що мав настати, і вороги вже наблизилися, і військо було розставлене, і тварини приготовлені на вигідній частині, а кіннота розставлена по крилах, 21то Маккавей, бачачи прихід безлічі, підготовку різної зброї і розлюченість тварин, піднявши руки до неба, прикликав Того, Хто творить чуда, — Господа, знаючи, що не через зброю, а тільки як Він розсудить, щоб гідним дати перемогу. 22А промовив він, закликавши таким чином: Ти, Владико, послав Твого ангела за Езекії, юдейського царя, і знищив з табору Сеннахиріма до сто вісімдесяти п’яти тисяч. 23Тож тепер, Сильний на небі, пошли нам доброго ангела на жах і тремтіння. 24Нехай величчю Твого рамена жахнуться ті, що з хулою прийшли проти Твого святого народу! Він так промовив.
25Ті, що з Никанором, пішли з трубами і співами. 26А ті, що з Юдою, із закликанням і молитвами вступили в бій з ворогами. 27І руками борючись, а з Богом маючи серця, поклали на землю не менше тридцяти тисяч п’ятсот, сильно зрадівши появою Бога. 28А закінчивши битву і з радістю повертаючись, довідалися, що Никанор поліг з повною зброєю. 29Коли був крик і замішання, вони поблагословили Сильного батьківським голосом. 30І той, хто всім тілом і душею є першою особою для громадян, той, хто протягом життя зберіг любов до співвітчизників, наказав відрубати у Никанора голову і руку з плечем, аби принести до Єрусалима. 31А прийшовши туди, прикликавши співвітчизників і священиків, і поставивши перед жертовником, він послав по тих, що у твердині. 32І, показавши голову препоганого Никанора і хульну руку, яку той простягнув проти святого дому Вседержителя і вихвалявся, 33і, відрізавши язика безбожного Никанора, сказав подробити на частини для птахів, а винагороду за безумство повісити перед храмом. 34Усі до неба поблагословили славного Господа, кажучи: Благословенний Той, Хто зберіг чистим Своє місце. 35А голову Никанора він повісив на твердині, — для всіх явний і ясний знак Господньої допомоги. 36Усі спільним рішенням постановили ніколи не пропустити без святкування цей день, а мати свято на тринадцятий день дванадцятого місяця, що сирійською мовою називається адар, — один день перед Мардохеєвим днем.
37Тож ось як відбулося те, що пов’язане Никанором, і з тих часів місто було втримано євреями, і тут я закінчу слово. 38І якщо гарно, належно викладено, я і сам цього бажав. Якщо ж негарно і повільно, — на це я був спроможний. 39Адже пити саме вино, а також і знову воду, — недобре. А так, як вино, змішане з водою, миле і приємне, дає задоволення, так і прикраса слова веселить слух тих, що слухають твір. Тут же нехай буде закінчення.
